Давайте зізнаємося чесно: кому з нас хоч раз у житті не хотілося покинути все та втекти від усіх своїх проблем світ за очі? Почати життя, як то кажуть, із чистого аркушу ? Дати самим собі другий (кільканадцятий) шанс? Але чи це так просто, як здається? Чи можна вирішити хоч якусь проблему, просто закривши на неї очі або сховавши правду у найтемніший куток? Поміркуємо разом із головною героїнею роману Луїз Міллер «Кондитерка-втікачка» Олівією.

 

Хто така Олівія Ролінґз?

Професійна кондитерка, якій робота замінює родину, кухня у ресторанах – тепло домашнього затишку, а інтрижка із одруженим шефом – потребу у коханні. Олівія підсвідомо розуміє, що її життя – зовсім не таке ідеальне та солодке, як її десерти. А останньою крапкою стає жахливий «факап» – пожежа у ексклюзивному бостонському ресторані, яку (хоч і ненавмисно) спричинила молода жінка.

Замість того, щоб добряче помізкувати, як привести своє життя до ладу, Олів гарячково збирає речі та забирається подалі – туди, де тиша і спокій (ну, принаймні вона так думає). Туди, де її майже ніхто не знає. Де замість вишуканих фламбованих десертів цінуються домашні запашні яблучні пироги, а замість світського товариства  і розваг – гра на банджо та скрипці, автентичні фестивалі та ярмарки. Провінційне містечко у Вермонті під назвою Гатрі «місто, де усі знають все і ніхто нічого не каже». Її новий дім.

 

«Цукровий клен»

Варто зазначити, що доля доволі милостиво ставиться до цієї ексцентричної панянки, адже Олівія доводі швидко знаходить нову роботу на кухні старовинного готелю під солодкою назвою «Цукровий клен». Та молодій жінці, яка звикла до життєвого хаосу, доведеться звикати до незвичних місцевих традицій, дивакуватих жителів та повільного, розміреного стилю життя. Чи то до снаги це Олівії ?

Гостроти та перчинки додають характерні персонажі історії: на перший погляд холодна, мов льодяна статуя, шефиня Олів – Марґарет Герлі; її постійна суперниця у конкурсах на найкращий яблучний пиріг  – підступна Джейн Вайт; мудрий та щиросердний Генрі МакКрекен; дуже гарячий (і такий милий!) молодий фермер Мартін, із яким  Олівія може забути про всі свої попередні невдачі та помилки.

Але знаєте, дозволити собі бути по-справжньому щасливою – інколи не легше, ніж просто все покинути. Чи зважиться «королева непостійності» Олів нарешті знайти себе, справжній дім та втримати людей поряд?

«Уникати рішення – це також рішення. І, крім того, ти здивуєшся, скільки всього може трапитися, як тільки вирішиш десь осісти».

 

 Історія про драматичні віражі долі,  приховані скелети у шафі, втрачене кохання та душевний біль, який переслідує тебе роками. Але також вона про віднаходження справжньої себе, особистий тріумф та перемогу.

Про що ти насправді мрієш?

Крім того, що книга просто зачаровує читача кількістю смаколиків, описаних на її сторінках; огортає теплим та приємним відчуттям дому, затишного містечка, де ти у цілковитій безпеці (а цього нам так бракує!), це історія ще й про важливість розуміння своїх справжніх бажань та мрій. Адже ти ніколи не будеш щасливий, обираючи лише те, що вигідно, ексклюзивно, дорожче, або підлаштовуючись під те, що «диктує» соціум.

Ти маєш навчитися розрізняти тихий шепіт своєї душі та серця. Бо серце – ніколи не збреше. Воно точно знає, чого насправді ти хочеш. І, можливо, у випадку із Олів – це буде аж ніяк не кар’єра, а те, чого молода жінка у своєму житті ніколи не мала (і від розчарувань ховалася за маскою легковажності та непостійності) – справжні друзі. Родина. Кохання. Сім’я…

«Люди можуть мати більш ніж одну мрію... І не тобі вирішувати, яку з них вони захочуть здійснювати. Моє кредо – розкажи правду і відійди вбік».

Історія, яка надихає та розраджує, викликає усмішку та сльози. Вона про життя. Про кожного з нас, про наші щоденні радості та розчарування. Після прочитання «Кондитерки-втікачки» відчуваєш спокій, легкий смуток, приправлений ноткою цукру. Виникає враження, що ти повернувся додому після довгої подорожі. Адже у якомусь сенсі це справді так, коли ти повертаєшся до себе справжнього: вразливого, чутливого, щирого, зі своїми страхами, тривогами та слабкощами.

 Але не забувайте: «Використовуй кожну можливість, щоб зробити життя солодшим»!

Переклад Марії Росіл якнайкраще передає атмосферу роману, а через барвисту обкладинку дизайну Вікторії Кучми книгу не хочеться випускати з рук!

 

Кому читати: тим, хто скучив за відчуттям затишку, дива та романтики, і не може прожити без солодощів жодного дня. Книга, яка має шанс своєю теплотою «розтопити» навіть серця скептиків та циніків.

Бонус книги: рецепт «переможного яблучного пирога» розміщений на останніх сторінках. І спробуйте тільки втриматися, щоб його не приготувати.